Останнім часом я спостерігаю, що ті люди, які приходять до мене на консультацію в «Порадню», розуміють, що алкоголізм – це хвороба, хронічна і прогресуюча. Деякі відвідувачі навіть знають, що це хвороба цілої родини. Проте факт є таким: усі приходять по допомогу тоді, коли хвороба вже є в занедбаному вигляді, коли її наслідки є нестерпними як для родини, так і для самого узалежненого. І я не пам’ятаю жодного випадку, щоб батьки прийшли поцікавитись інформацією про розвиток і наслідки хімічних узалежнень від психоактивних речовин. Виглядає так, що кожен дорослий може фахово донести до своєї дитини інформацію про алкоголізм, наркоманію, куріння і проблем з цими недугами як не було. На жаль, дійсність є иншою: діти курять, вживають алкоголь і наркотики. А найсумніше, що довідуються вони про ці шкідливі звички від таких же «експертів», як вони самі.

Чи замислювались ви над тим, що алкоголізм – це не ганьба, хоча він залишається «непристойною» хворобою для більшости з нас. Чим більше хтось підозрює, що він сам чи близька людина може бути алкоголіком, тим сильніше ця думка відкидається. Головний парадокс у тому, що той, хто бореться з проблемою, різко це заперечує, а тим довше обманює себе, тим глибшою стає проблема і тим важче подолати майстерно збудовані механізми заперечень.

Жертва алкоголізму втрачає контроль над питтям. Проте кожен алкоголік спершу починає пити «для товариства». Разом із зростанням толерантности до алкоголю організм людини починає узалежнюватись фізіологічно – алкоголіку щоразу потрібна більша доза алкоголю для бажаного ефекту, а бажаним завжди є «краще самопочуття». Алкоголік опиняється у пастці.

Алкоголізм – це не гріх, а хвороба душі та тіла, проти якої безсилі ультиматуми. Нам треба зрозуміти, що це така сама хвороба, як застуда, цукровий діабет чи будь-яка инша. Важливим є усвідомлення самим хворим того, що нічого не відбувається без втручання волі Всевишнього Творця. При цьому приналежність до релігійної конфесії не має значення. Люди різних віросповідань, які самі не можуть вийти з алкогольної залежности, найчастіше знаходять бажану тверезість в групах взаємопідтримки. А сама зустріч починається з молитви:

«Боже, дай мені розум та душевний спокій змиритися з тим, чого я не можу змінити, мужність змінити те, що можу, і мудрість відрізнити одне від иншого».

Ще у далекому 1935 році в Америці двоє чоловіків, Біл і Боб, які були хворими на алкоголізм, у час глибокого душевного відчаю і повної безнадії позбутися узалежнення започаткували програму одужання. Згодом ця програма дістала назву «Дванадцять кроків». Двоє чоловіків, просидівши і розмовляючи про своє життя цілу ніч, на ранок зрозуміли, що їхнє спілкування було якесь дивне. Вони пригадували своє дитинство, скандали, пов’язані з вживанням алкоголю їхніми батьками, свої розгульні походеньки під час алкогольного сп’яніння. Проте ані у Біла, ані у Боба за весь час розмови не виникала думка піти і напитися.

Воістину, це було дуже потрібне і незвичне відкриття духовної програми одужання від алкоголю. Щоправда до сьогодні існують різні думки щодо її філософії, однак тисячі людей по всьому світу, які щоденно використовують «Дванадцять кроків» і щиро в них вірять, стали тверезими.

У Львові Рух анонімних алкоголіків – спільноти людей, які зустрічаються для того, щоб досягти та підтримувати тверезий спосіб життя, започатковано 14 років тому. Щороку в останню суботу та неділю травня в місті відбувається конференція тверезости, на яку з’їжджаються люди з усіх регіонів України, а також Польщі, країн Прибалтики, Росії та з-за океану. Так, 6 і 7 червня 2009 року у Львові планується проведення Всеукраїнської конференції анонімних алкоголіків (АА), приуроченої до 20 роковин руху АА в Україні та 15 річниці становлення товариств тверезости у м. Львові. На подібних заходах тверезі алкоголіки щиро свідчать про себе та своє життя, розповідають, як їм вдається втримувати тверезість і разом з тим розвиватись як особистість, тобто зростати духовно.

Я, працюючи з хворими на алкоголізм та їхніми родинами, відвідала не одну подібну зустріч. Там я почула сповідь людей, які щиро розповідали про свою недугу і бажання знайти тверезість. Ось деякі історії з життя алкоголіків (імена змінені, щоб не порушувати традицію груп взаємодопомоги – анонімність).

Галина – молода приваблива жінка з дещо сумними очима, відверто оголосила, що її тверезість становить 3 роки. Народилась і виховувалась вона у добрій та зичливій родині. Навчання у школі давалось легко. Друзів поруч завжди було багато. Після школи пішла вчитись у консерваторію. Часті вечірки з друзями, виїзди на виступи з концертами завжди закінчувались гарно накритими столами з виставкою вишуканих алкогольних напоїв. Нічого не передчуваючи, Галина з неабиякою насолодою смакувала різні напої. Її таке життя вабило – Богема. Потім вийшла заміж за актора. Знову вечірки, тепер ще частіше. Всі напивалися, веселилися. Поверталась додому завжди п’яною, агресивною, злою і закінчувалось це скандалом. А ще любила після кожного виступу йти в кафе і відпочивати за горнятком кави та кількома порціями (по 100 мл) дорогого коньяку. По дорозі купувала пляшку або й дві дорогої горілки і так поверталась додому. Вдома це випивала, незалежно чи з кимось, чи сама. Инколи вночі прокидалась від того, що хотіла похмелитись – так було погано. І йшла в темряву за «порятунком». Дивно, але завжди знаходила собі подібних і їй з ними було добре та затишно. На той час вже зіпсувалися стосунки з чоловіком, а сина зазвичай відвозила до бабусі. Далі відбулося розлучення. Трохи згодом втратила улюблену роботу. А ще за деякий час восьмилітній син запитав: «Мамо, що це ти щодня по кілька разів у кутку за шафою п’єш із пляшки?». Пам’ятає очі малого – вони були широко відкритими і наповнені безмежним жалем. Тоді її це роздратувало і вона бовкнула: «Трунок, а що?», і пішла собі геть. Потім Галину кілька разів били на вулиці. Нарешті їй усе набридло, і вона скоїла суїцид, але лікарі врятували. Коли повернулася з лікарні, то подумала, що щось не так, але що саме – не усвідомлювала. Минав час, вона пила далі, опускаючись все ближче «до дна». Аж ось одного разу випадково познайомилася з чоловіком, який запросив на зустріч до ... тверезих алкоголіків. І Галина прийшла, щоб познайомитись з ними. Так розпочалася її тверезість.

Дмитро, молодий вродливий чоловік, що ніяк не був схожий на пияка, теж зворушливо розповідав про себе: «В мене 2 роки тверезости і те, що я зараз тут живий – це тільки через те, що знайшов однодумців, знайшов шлях до одужання. Пив я без пам’яті десь з 19–20 років, і мені таке життя подобалось. Одружився, згодом у нас народився син. Пам’ятаю, що день народження сина святкував з товаришами десь тиждень. Ми пили весь день, вечір і так аж до глибокої ночі, падали і засинали на місці. Зранку хто-небудь біг до магазину по горілку, щоб похмелитися, а після цього все починалося спочатку. Сина я не мав часу виховувати, завжди були справи, а після них – напивався. Дружина спершу просила не напиватись так сильно, пробувати контролювати своє пиття. Я намагався це робити, і на початку такий контроль мені вдавалося здійснювати, принаймні кілька днів я пив контрольовано. Пізніше вдома почалися часті скандали з приводу моїх п’янок, а я, звинувачуючи дружину у сварках та нерозумінні мене, йшов у черговий запій. Так я «вирішував» сімейні негаразди. Нарешті терпець увірвався, і моя кохана вигнала мене з дому. Це знову була для мене причина, щоб пити. Жив тепер я з батьками, і мати взяла на себе роль наставника і вчителя. Звичайно, мені це не подобалось, я йшов з хати та напивався. Таким було моє життя. Згодом несподівано померла моя дружина. Коли я про це довідався, то пив десь із місяць. Тоді мені було дуже погано і здавалось, що тільки смерть може мене врятувати від непосильних страждань. Нарешті, коли я дещо прийшов до тями, мати сказала, щоб забирався геть. І я пішов... Пішов «здаватись» в наркологічне відділення обласної психіятричної лікарні, я не мав більше куди йти. Мене там прийняли без скерування дільничного нарколога, напевно пожаліли, судячи зі зовнішнього вигляду (сміється). В кишені було 20 гривень, і я зміг купити деякі ліки для проведення детоксикації (медикаментозного очищення організму). Важко мені далося лікування. Товариші з палати розповідали, як одного разу у мене почався напад алкогольної епілепсії: я впав на підлогу, бився до неї головою. Лікарі тоді мене врятували, і я їм дуже вдячний за це. Саме в лікарні я вперше почув, що існують спільноти тверезости. Мені захотілось неодмінно туди попасти – і ось я тут, серед однодумців, серед друзів, тверезий і живу».

Таких відвертих та водночас сумних історій є надто багато, щоб вмістити їх всіх на сторінках часопису. Але дуже хочеться, щоб усі знали: допомога доступна кожному, хто її забажає, вона є у багатьох містах України.

У Львові групи взаємопідтримки знаходяться за адресами:

ГРУПА «СВІТЛО» (понеділок, середа, п’ятниця) – вул. Симоненка, 5, Церква свв. Володимира і Ольги (приміщення релігійно-просвітницького центру, клас №3), початок о 18:30.

ГРУПА «СИХІВ» (п’ятниця) – Храм Різдва Пресвятої Богородиці, Сихів, пр. Червоної Калини, 70 , початок о 18:30.

ГРУПА «КРИНИЦЯ» (субота) – пл. Соборна, 3, Церква св. Андрія Первозванного, (приміщення бібліотеки), початок о 18:30.

Контактний телефон довіри АА у м. Львові: 8-067-78-83-534.

Треба додати, що алкоголізм насьогодні має дуже молоде, навіть дитяче обличчя. У школах мало розповідають про його наслідки. Тому, дорогі батьки, цікавтесь більше інформацією про шкідливі звички, які можуть призвести до важких і невиліковних захворювань, проте робіть це правильно і якісно – звертайтесь по допомогу до професіоналів. Нехай Ваша дитина почує саме Вас, а не «поради» вулиці.