Чому так багато християн призвичаїлось приступати до Святої Тайни Сповіди лише кілька разів на рік або навіть один раз, у часі Великого посту? Така тенденція свідчить про те, що вони не свідомі того, наскільки велике значення має Свята Тайна Сповіди для християнина.

Кожного разу, коли людина грішить, вона вмирає для вічного життя. Св. ап. Павло пише: «Бо заплата за гріх – смерть» (Рим. 6,23). Проте Господь, який постраждав на хресті, відкупивши людський рід, дарує людині спасіння і вічне життя. А наше покаяння є відповіддю Богові, воно дає можливість остаточно вибрати життя. Ісус Христос закликає до покаяння: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Боже» (Мт.4,17), тим дає зрозуміти, що воно необхідне для осягнення Царства. Це покаяння перед Богом дає можливість здійснити Христова Церква, установивши Тайну Сповіди.

Сповідь, Покаяння, Поєднання, Навернення, Прощення... Це видимий знак невидимої Ласки Божої. Невидима свята реальність є такою великою Ласкою Божою, що людина лише отримавши її, стає святинею Святого Духа. Тому Ласку Божу називають освячувальною. «Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!» (1Кор. 6,19-20). З навчання Христа і Церкви знаємо, що є дві Святі Тайни, які дають надприродне життя Ласки для кожної людської душі: Хрещення і Покаяння. Ті, що не мають освячувальної Ласки, є слабкими, схильними до гріха, душа таких людей знаходиться у стані невідання чи відвернення від Світла життя. Тому Хрещення і Покаяння є тайнами мертвих. Як Хрещення, прийняте свідомо, змиває важкий гріх і вливає в душу життя Божої благодати, так і Тайна Покаяння змиває всі гріхи, зроблені після Хрещення, повертаючи людській душі стан Божої благодати. Хрещення і Покаяння довершують духовне воскресіння людини і переводять душу зі стану душевної смерти до стану життя в Божій благодаті, бо справжня смерть – не тілесна, а душевна1.

Сповідь – це дар Божого Всепрощення. Неоціненний дар Господь подає людині щоразу, коли вона у покорі визнає свої провини. Любов Христова завжди прагне підняти людину з кожного її падіння та зневіри, знаючи добре, що сатана зводитиме її всіма можливими способами, щоб довести її до гріха, до спротиву Божій волі. 

Господь через своїх посланців-пророків постійно закликав до покаяння: «Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити зло! Навчіться добро чинити; шукайте правди, захищайте пригнобленого, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову! Ходіть же й розсудимось,  – говорить Господь, – коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна. Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни» (Іс. 1,16-19).

Тяжкий гріх називаємо смертним гріхом, бо він спричиняє смерть нашої душі, позбавляє її освячувальної Ласки, проганяючи Святого Духа. Ласка Божа – це життя нашої душі. Через сповідь, щирий жаль і тверде бажання виправлення, розгрішення та покуту Святий Дух повертається до душі каянника, відживляє її Ласкою і сам знову оселяється в очищеній душі. Саме через добру сповідь і повернення Святого Духа наша душа відроджується до Божого життя, бо в ньому ми стаємо знову дітьми Божими. Через гідну сповідь Господь Бог повертає нам також усі наші заслуги і скарби на небі (Мт. 6,19-21), які ми втрачаємо через смертний гріх. Через часту сповідь у душі збільшується освячувальна Ласка Божа, яка додає сили для боротьби «проти духів злоби». Сповідь допомагає краще пізнати злобу гріха, додає огиди до нього як до джерела всякого лиха. Сповідь стає сильною охороною проти гріха. Це ключ до Небесного Царства і певний шлях до життя вічного2.

Покаяння по-грецьки - «метаноя» і означає «переміну розуму». В Покаянні людина обновляється і змінюється, духовно очищується і переображується. Покаяння завершується навіть не тоді, коли людина покаялася на Сповіди перед священиком. Остаточне покаяння – як правдива переміна розуму – наступає, коли людина опиняється перед можливістю повторити гріх, але його не повторює, тому що гріх вже не має в ній свого начала. Хоча не слід забувати про те, що центральним, найважливішим моментом покаяння є визнання гріха перед єреєм і очищення душі силою Божественної благодати3.

Істинне покаяння полягає в тому, щоб не тільки визнати гріхи, але також не повертатись до попередніх злих діл, проводити своє життя в безперервному його виправленні; зі сердечним сокрушенням жаліти за раніш учинене; віддати за вчинені гріхи немалими трудами покаяння, які б не тільки зрівнялись із гріхами, але й перевершили б їх4.

Процес покаяння включає кілька етапів. Найголовнішим, але не єдиним, є визнання гріхів перед священиком. Спочатку людина проходить стадію розкаяння, усвідомлюючи всю низькість свого падіння і відступлення від Бога. Однак такої простої констатації гріховности зовсім недостатньо. Необхідно ще досягнути навернення до Бога – почати шукати прощення гріхів і Божественної милости. Третій етап доступний для грішника в Церкві Христовій – через визнання гріхів перед Богом і священиком в Таїнстві Покаяння. Наступний етап покаяння залежить вже не від людини, але від Бога, який дарує каянникові прощення гріхів Своєю благодаттю. Тут Господь оновлює розум і волю людини, подає їй сили надалі боротися зі спокусами. П’ятим етапом покаяння можна вважати вкорінення в чесноті – як твердість християнина в його дорозі Спасіння, як свободу від спокус і як переборення залежности  від коли-небудь вчиненого гріха5.

Через гріх людина добровільно відділяє себе від Бога. Людина, яка тяжко грішить, ставить себе поза Церквою і поза Спасінням.

Гріх – це хвороба душі, яка порушує первозданну гармонію Божественного плану щодо світу. Саме вилікування людини, відновлення здоров’я її душі – ціль Таїни Покаяння.

Що ж відбувається з гріхом в момент Сповіди? Він знищується, перестає бути частиною душевного внутрішнього змісту і відноситься до того минулого, яке перекреслено, знищено. Втім, це не означає, що всі вчинені нами раніше гріховні вчинки, в яких ми висповідались перед священиком, не здійснюють на нас вже ніякого впливу. Здійснюють. Але вже не як вина, а як наша пам’ять, наші переживання, сліди, шрами, які залишились у душі. Крім того, варто розрізнити ті гріхи, про які можна вже не згадувати, і ті, за які ми несемо відповідальність перед Богом і людьми, бо вони відображаються на наших близьких. Багато з того, що було з людиною до покаяння, назавжди накладає на неї відповідальність за зроблені вчинки6.

Треба пам’ятати, що не існує такого гріха, який би не зміг пробачити нам всемогутній, милосердний і люблячий Господь – лише б наше покаяння було щирим і повним.

Покаяння часто називають «другим Хрещенням», оновленням Хрещення. Завдяки плодам покаяння знову відроджується взаємна свята любов між Богом та християнською душею.

В Покаянні людина не просто через благодать перемагає в собі владу гріха і робиться тим «чистим листком паперу», на якому їй належить в майбутньому втілити власний християнський подвиг. Вона, завдяки дару Творця, віднаходить дивовижну здатність осягати волю Божу щодо самої себе. Людина наділяється силами цю Божественну волю сповнити. Це означає, що вона не тільки здобуває вміння, навик на майбутнє уникати гріха, віднині християнин може ясно відчути, як йому слід йти по шляху Спасіння і як цей його шлях виявиться відповідним до Божественного Промислу. Він пізнає Божественну волю щодо свого земного життя, християнського покликання і подвигу, стосунків із ближніми. Він не тільки стає здібним перемагати гріх, але, завдяки покаянню як правдивій переміні розуму, віднині здобуває розум Христовий. Виявляється наділеним тою здібністю, яку прийнято називати даром пророцтва. Стає здатним знати волю Божу про путі Спасіння щодо себе7.

В тексті Святого Письма ми знаходимо цілий ряд свідоцтв про значення покаяння. Передчуття майбутнього Божественного дару Таїнства Покаяння як можливости прощення гріхів, відродження в Бозі до нового святого життя, присутнє вже у старозавітніх пророчих книгах: «Коли ж злий відвернеться від усіх своїх гріхів, яких накоїв, і буде пильнувати всі мої установи, чинити за законом та справедливістю, – він буде жити, не вмре. Усі переступи, що їх учинив, не буде пригадувано йому більше; за свою справедливість, що чинив, він буде жити. Хіба ж мені смерть грішника мила, – слово Господа Бога, – а не те, щоб він відвернувся від своєї поведінки та й жив?» (Єз. 18,21-23).

Але реалізація цього очікування втілюється лише в Новому Завіті: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4,17), «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангеліє» (Мк. 1,15). Ці слова закликають нас до нового стану – до оновлення розуму, до переміни розуму в Христі8.

В новозавітньому тексті тема покаяння також виявилася зв’язаною зі ще одною таїнственною, загадковою подією, описаною в 20 главі Євангелія від Йоана. Коли Спаситель з’явився після Свого Воскресіння перед апостолами в закритому домі, Він дмухнув на них і сказав: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20,22-23). Через цей подих Господь дарував апостолам благодать Духа Святого. Значення цього подиху в тому, що Христос подав їм особливу єрархічну благодать священнослужіння. В цьому дарі благодати Господь подає Своїм апостолам силу звершувати Таїнство Покаяння: прощати гріхи.

В Євангелії від Матея також ідеться про те, що апостоли зможуть зв’язувати і розв’язувати гріхи – і тут це право їм також було обіцяне Христом: «Істинно кажу вам: усе, що ви зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі, і все, що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі» (Мт. 18,18).

Слід пам’ятати про те, що християнин, який сповідує свої гріхи в Таїнстві Покаяння, при видимому виявленні прощення зі сторони священика, невидимо розрішається від гріхів самим Господом Ісусом Христом. Священик співдіє з Богом, здійснює разом із Христом все ту ж таїнственну синергію. Безумовно, священикові дана влада «зв’язувати і розв’язувати», але все ж благодать Божа при здійсненні Таїнства священику не належить, хоча Господь при цьому діє саме через нього. Отже, благодать належить Богові, і всяке Церковне Таїнство в кінцевому результаті звершує Сам Господь, хоча у співслужінні священика9.

Справді, Церква вчить, що треба хоча б раз у рік сповідатися. Проте радить це робити частіше з огляду на сказане вище. Можливо, однією з причин занедбання Сповіди вірними є брак розуміння цієї надзвичайно важливої Тайни. Проте усвідомивши, чим є ця велика Божа благодать і що віруючий втрачає, занедбуючи сповідь, стає важко переоцінити будь-яку иншу причину. Адже наш Отець чекає кожного, як блудного сина чи доньку, щоб дарувати життя в повному сенсі цього слова.  Він не хоче, щоб ми жили в царстві темряви, але в спілкуванні з Ним через Ісуса Христа та в Його ласці. Господь Бог дарує нам своє життя через примирення у Тайні Сповіди. Він готовий прощати кожної хвилини, якщо тільки віруючий усвідомить потребу в прощенні і захоче його прийняти. Чому б нам не відкинути всі гріховні звички, які нас тримають і не дають змоги повернутися у спілкування та вічне життя з Богом? 

[1] Пор. Софрон Мудрий, Сповідь джерело Ласки, с. 6 

[2] Там само, с. 11 

[3] Пор. Малков П.Ю., Введение в литургическое предание, с. 106 

[4] Пор. Покаяние и исповедь на пороге ХХІ века, с. 41 

[5] Пор. Малков П.Ю., Введение в литургическое предание, с. 107 

[6] Там само, с. 108 

[7] Там само, с. 111 

[8] Там само, с. 113 

[9] Там само, с. 114