Субота, 25.11.2017, 04:48 | Вітаю Вас Гість

ХРИСТИЯНСЬКИЙ ІНТЕРНЕТ

Каталог статей

Головна » Статті » Суспільні питання

Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть
У цьому уривку нагірної проповіді Христа простежується тонкий зв’язок: «блаженство», «милостиня», «помилування». Блаженство – це віддзеркалення Бога в людині, тому головним благом християнина є перебування з Небесним Отцем, який спускається до нас на землю, дає себе пізнати в основі людського щастя, в блаженстві народженому, в точці перетину земного й небесного. Життя з Богом запалює в серці людини любов, яка не може бути замкненою: побачивши Бога як найвище благо, вона дає Йому відповідь – дарує відчуття ласки Божої ближньому. Поняття «блаженства» можна побачити на двох площинах: земній та небесній, як втілення небесних ідей в реалії життя, надаючи речам земним вищого характеру, скеровуючи їх в бік небесного блага – вічного співжиття з Богом – результату пережиття сутности блага і відповіди на нього.

Цією відповіддю є милостиня. Ми не можемо почути Бога, закривши вуха на потреби ближнього. Важливим є вміння почути брата, вміння пізнати себе, свої проблеми, які є природними для співжиття Бога й людини, батька й дитини, яка прагне поділитись благом із своїми братами. Милостиня – віддання частинки свого серця, частинки Бога ближньому, що спонукає до ще глибшого пережиття блаженства всередині давця, бачення себе як милосердних рук Божих, які дають, бо дає сам Бог у земний спосіб, пробиваючи дорогу до вищих щаблів блаженства. 
В єврейській мові немає спеціяльного слова для позначення поняття милостині. Для християнина милостиня не має окреслюватися вузькими рамками матеріяльної допомоги, яка домінувала в Старому Завіті. Христос, даючи заповіді любови, показує новий вектор розуміння милостині, яка сягає найпотаємніших куточків людської душі, відкритої до підсвідомого бажання побачити Бога, торкаючись Його у повсякденному житті. Це бажання по-людськи повною мірою могло б реалізуватись у милостивому ставленні і ближнього стосовно себе й навпаки.

Ми ділимось, бо так каже буква закону (Лев.19, 9; 23, 22; Втор. 24, 20). Ми ділимось, бо в цьому діленні знаходимо себе, зодягаємось в Бога, який пізнається в жертовності. Милостиня не може бути справою на показ. Брат, який хоче допомогти брату, не робить цього про людське око, бо головною не є загальна опінія, а позивтий результат дії, що зроджує в серцях того, хто дає, й того, хто отримує взаємне розуміння верховенства над своїми діями вищого начала – Бога, за посередництвом якого ми даємо та отримуємо, отримуємо і даємо.

Милостиня – безкорислива. Вона переслідує лише благі наміри, є прямопропорційна бажанню допомогти ближньому, відкидаючи вигідні мотиви для себе. Залежить від становища того, хто її чинить. Бідна вдова, даючи дві лепти на храм, робить це щиро, віддає останнє в жертву, що завжди приємне Богові. Напевно, вона не робить цього на показ, для задоволення певних мотивів. Єдина нагорода за неї – зміцнення у вірі разом із палким бажанням поєднатись з ближнім та Богом в рамках гарячого пережиття блаженства.

Створюючи нас, даючи нам земні дари, Бог дає «милостиню». Зі своєї любови дає нам те, що не належалось, дає свого Сина, який вмирає, єднаючи нас зі собою у Пресвятій Євхаристії. Якщо Христос заплатив таку незбагненну ціну за єднання кожного з нас, то чи ми маємо право привласнювати плоди цієї любови, підкресленої жертвою Христа? Закриваючи вуха до прохань потребуючого брата, устами якого промовляє Бог, ми нівелюємо сповнення християнського обов’язку, що лежить у глибині серця кожної людини. Ми прикриваємось свобідною волею, але ж свобідну волю також дає Господь по милості своїй.

Поняття помилування, на відміну від милостині, можемо застосувати радше у справі ставлення Бога до людини. Бог – милостивий. Милість – своєрідна дочасна форма помилування, яка повною мірою реалізується у злуці з Богом. 

Людина слабка. Ми не завжди робимо те, що каже нам Бог у совісті, і це виправдовує Боже помилування, яке, власне, переводить блаженство земне – дари земного життя – в небесну площину, дає можливість ввійти у Божі оселі вільним, таким, який відчув смак милостині, що в ногу з жертовністю вимальовує основні контури християнського життя. Людина не може бути блаженною без джерела блаженства – Бога, який є найвищим блаженством, без милостині – яка відриває людині очі на діяння Боже у світі, діяння живе, що плавним руслом переростає у помилування як не тільки щасливий підсумок жертви Христа, але взагалі – життя з Богом.  
Єднаючись із цими атрибутами, ми єднаємось природним чином із ближніми і Богом, єднаємось природними відчуттями Бога-Отця до своїх дітей. Черпаючи силу з сутности блаженства, сприймаючи Його у всій красі, робимо їх стилем особистого життя, зрошуємо й переводимо його у світ небесного блаженства, яке, побудоване на фундаменті милостині й помилування, є вічним.


Джерело: http://magazine.lds.lviv.ua/articles/1_09/page3.html
Категорія: Суспільні питання | Додав: ostapnew (13.01.2011) | Автор: Ярослав Воробець
Переглядів: 1469 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Категорії розділу
Сторінками Біблії [3]
Духовне життя [2]
Життя у молитві [1]
Літургія і богослужіння [0]
Суспільні питання [2]
Християнська сім'я [1]
Життєві історії [0]
Дорогою спасіння [5]
Крізь історію [0]
Для дітей [1]
Про секти [0]
Коротенькі історії [0]
Поетична сторінка [0]
Новини
Пошук
Форма входу
Друзі сайту

Основа

Християнська МегаТека

The Book

Християнський світогляд

Світло для Сходу

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 59
Статистика

statistics

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0